Смакувати життя, а не худнути за правилами соцмереж: Єва Коршик про досвід РХП, самоприйняття і турботу про тіло

У сучасному світі соцмереж багато дівчат стикаються з тиском ідеальних образів, постійним порівнянням себе з іншими та нав’язаними стандартами краси. Це постійний потік картинок, лайків і коментарів, який легко може впливати на самооцінку та сприйняття себе.

Про те, як навчитися приймати себе, зберігати баланс між зовнішністю та внутрішнім станом і не піддаватися цьому тиску, розповідає Єва Коршик — блогерка, інфлюенсерка та авторка YouTube-каналу "Okay Eva". Вона ділиться власним досвідом, розмірковує про вплив соцмереж, щирість у блогерстві та турботу про себе як про найважливіший складник здорового способу життя.

Чи стикались ви з темою РХП у своєму житті?

- Мені здається, що РХП є у багатьох дівчат, і з цим просто потрібно навчитися жити. Найгостріше воно проявлялося у мене в юному віці — 13-14 років, коли фігура ще не сформована, а тобі вже здається, що щось не так.

Тоді були популярні групи 40+, а також сторінки в Instagram, які вели як щоденники харчування. Я теж вела таку сторінку та худла. Тоді при зрості 168 см моя вага була 42 кг. Всі помічали, що виглядаю дуже худою, але я цього не усвідомлювала. Хоч і їла, все одно тримала себе в мізерних рамках. Мамі було боляче дивитися, і зараз мені шкода її, адже пояснити щось підлітку дуже складно.

Тільки коли мій менструальний цикл припинився на чотири місяці, зрозуміла, що щось не так. Ми звернулися до гінеколога, яка призначила вітамін Е, фолієву кислоту та ще кілька добавок, і дуже наполягла, щоб набрала принаймні 5 кг. Я її послухала, бо розуміла, що це важливо для здоров’я. Набрала вагу, цикл відновився, але проблеми в голові залишилися.

Моє життя завжди супроводжується нестабільною вагою — до речі, це теж ознака РХП. Але моє правило зараз просте: можна все. Тільки менше перекусів і без переїдань.

Чи відчували ви тиск відповідати певним стандартам краси, які формуються онлайн, відтоді як стали блогером?

- На початку своєї блогерської діяльності я завжди хотіла мати ідеальний вигляд. Хотіла здаватися бездоганною. Але з часом зрозуміла, що це не працює, бо такі методи давно вже не актуальні.

Я повністю прибрала фільтри і майже не обробляю фото. Та все ж мені хочеться мати гарний вигляд — не з поверхневих причин, а тому що веду блог і показую себе людям. Хочу своїм прикладом надихати піклуватися про себе, виглядати доглянуто щодня, для себе, а не лише "на вихід".

Під час зйомок реклами не можу дозволити собі виглядати погано — це певна відповідальність перед брендом.

Але за останні роки зрозуміла: зовнішність — лише частина. Важливо ще відповідати за свої слова й дії. Ми всі можемо помилятися, але головне — показувати хороший приклад.

Мій блог теж змінився. Він уже не лише про життя чи стосунки з чоловіком, а й про дружність, щирість і справжність.

Як соцмережі, на вашу думку, впливають на самооцінку молодих дівчат?

- Тема впливу соцмереж на молодих дівчат порушується вже багато років, і, на жаль, це справді велика проблема. Більшість хоче показувати красиве життя: ідеальні фото, подарунки, квіти, подорожі, фігуру, одяг. А є багато дівчат, які дивляться на ці картинки і починають порівнювати себе з іншими.

У наш час дуже легко хотіти все, як у когось. Та це замкнене коло, з якого складно вибратися. Я вважаю, що кожна людина має пропрацювати всередині себе цей вплив: чи справді їй потрібне все це, чи може вона дозволити собі певні речі, чи варто орієнтуватися на чужі стандарти зовнішності або стосунків.

Попри це, бачу нову позитивну тенденцію, особливо в TikTok. Усе більше блогерів показують себе справжніх: з різними фігурами, характерами, без фільтрів. І це про щирість — про те, щоб бачити не просто красиву картинку, а живу людину, з якою можна себе ототожнити.

Що може допомогти зменшити негативний вплив соцмереж на сприйняття тіла?

- Мені здається, що зменшити цей вплив можна лише через усвідомленість. Коли ти розумієш, що Instagram чи TikTok — це не реальність, а красиво змонтовані моменти. І що навіть люди, які здаються ідеальними, мають свою невпевненість, просто не показують їх на камеру.

Друге — наповнювати свою стрічку тими, хто надихає, а не пригнічує. Якщо хтось викликає у тебе відчуття провини або змушує порівнювати себе — просто відпишись. І найважливіше — повертатися до реального життя: спілкуватися з людьми офлайн, займатися спортом, бачити своє тіло не через екран, а через власні відчуття.

Що для вас означає "здорове сприйняття тіла"?

- Для мене це про гармонію між тим, що для тебе справді важливе, і тим, що нав’язує суспільство. Коли ти чесно відповідаєш собі: наскільки для мене важливий спорт, чи приносить він мені задоволення, скільки його має бути в моєму житті. Те саме стосується харчування: наскільки для тебе важливе солодке, чи можеш відмовитися від нього повністю, і чи взагалі це потрібно.

Головне — не впадати в крайнощі. Не перетворювати життя на марафон контролю, який нам часто показують у соцмережах: ідеальне харчування, щоденний спорт, повна відмова від усього "нездорового". Я завжди про баланс. Бо коли ти його знаходиш, починаєш по-справжньому сприймати своє тіло, чути свій організм і дбати не лише про зовнішність, а насамперед про здоров’я.

Чи змінилося ваше ставлення до себе з часом і що на це найбільше вплинуло?

- Мені здається, я пройшла абсолютно різні стадії. У мене було, і досі є, багато комплексів. Набирала вагу, мала сильні висипання на спині і досі іноді комплексую через маленькі груди. І все це про ту саму гармонію, про яку говорила. Усі ці роки я була в пошуках себе — тієї, яка мені подобається, якою хочу бути.

Я відверто проти ідеї "повного прийняття себе", бо не можу прийняти себе, коли мені справді погано: коли переїдала, коли заїдала стрес, коли почувалася важкою й виснаженою. Це неможливо прийняти, але це можна змінити. Саме тому я за самовдосконалення — не лише зовнішнє, а й духовне. Бо це все про шлях, про любов до себе. А любов до себе — це турбота: коли ти не караєш себе, а дбаєш про себе, про тіло, про розум, про спокій.

Це дуже важливо почути в правильний момент свого життя. Колись я читала про це в книжках і не розуміла, що це значить. А зараз живу в цьому стані, коли все, що роблю, це прояв любові до себе. І, мабуть, це найголовніше, що потрібно зрозуміти.

Яку пораду ви б дали людині, яка зараз відчуває сильний тиск через стандарти в соцмережах?

- Насправді цей тиск реальний, і він стосується кожного, бо справа не лише в соцмережах, а в тому, через яку призму ми на все це дивимося. Ніхто спеціально не намагається нав’язати нам стандарти. Але якщо є люди, які тригерять вас, змушують відчувати, що ви "недостатньо гарні", "не такі" або "не відповідаєте стандартам", то моя порада проста: відпишіться. Заблокуйте їх, не заходьте на їхні сторінки. Перенесіть фокус уваги. Не на тих, хто тисне своїми ідеальними картинками, а на тих, хто вас надихає — можливо, зовсім в інших сферах.

Це дуже тонка грань: людина може мотивувати вас розвиватися або навпаки — викликати постійне порівняння й тиск. Сконцентруйтеся на тих, кому ви не будете заздрити, кого не захочете копіювати, а хто справді надихатиме вас.

Відкрийте для себе більше можливостей, не лише про красу чи фігуру. Не фокусуйтеся на зовнішності — знайдіть те, у чому ви сильні, і шукайте людей, які підтримують цей вогонь всередині, а не змушують сумніватися в собі.

Бо здоровий простір — це теж частина турботи про себе.